Кок-Коль – озеро, яке зітхає
У Казахстані, в Каракістайській долині є дивовижне озеро Кок-Коль. Його особливість в тому, що з нього часом лунають звуки, схожі на свист, то на сичання, то на зітхання. Часом люди, які перебувають на березі, чують довгий крик.
Дехто стверджує, що бачили, як таємнича істота полює на овець, які п’ють воду. Справді, на спокійній поверхні озера часом несподівано з’являються чималі брижі (дрібні хвилі на злегка сколиханій поверхні води). Вода хвилясто коливається, ніби в такт підводному руху великого тіла, що завивається. Або ж ні сіло, ні впало на спокійній водній гладі закручуються великі воронки. Місцеві жителі давно зауважили, що «збаламучена» в такий спосіб вода має цілющі властивості. Тубільці намагалися не гаяти час та набирали її, допоки вона знову не робилася спокійною.
Озеро Кок-Коль веде «загерметизований» спосіб життя – у нього не вливається і з нього не витікає жодна річка чи струмок. При цьому його воді притаманна особлива прозорість і свіжість. Науковці припускають, що в глибинах озера є печери. В Кок-Коль – льодовикове походження: рухаючись, льодовики накопичували моренні відкладення (скупчення несортованого уламкового матеріалу, який переноситься і відкладається льодовиками), що складаються з суглинків (пухкі глинисті відкладення), ріні (крупний пісок, гравій, галька) та валунів. Ось у цих відкладеннях і утворюються підводні канали та вибоїни. Крізь «діряве дно» частина озерної води затягується глибоко в надра, насичуючись там газами та солями, тобто стаючи мінералізованою. По якомусь часу вона викидається, наче з брандспойта, в загальну водну масу.
Всі ці засмоктування та глибоководні переміщення створюють шумовий і зоровий ефекти на поверхні озера. Тож не варто турбуватися за верблюдів, що нібито тонуть, лякатися сичання й видивлятися в прибережних кущах легендарного водяного духа.
Якщо матеріал вам сподобався, розкажіть про нього друзям. Дякуємо!