Долина Привидів, або гора “коваля”


У кожної вершини, у кожного гірського масиву Кримських гір свій дивовижний та неповторний вигляд: величний згаслий вулкан Кара-Даг, легендарний масив Чатир-Дагу, гігантська корона Ай-Петрі. А якщо їхати автобусом чи тролейбусом по шосе, яке сполучає Сімферополь з містом Ялта, то відразу ж після Ангарського перевалу відкривається чудове видиво гірського масиву Демерджі – гори-казки, що гордо вивищується над розміщеним вздовж узбережжя Чорного моря курортним містом Алушта.

На тлі блакитного неба, яке майже зливається на горизонті з морською гладдю, на схилі гори у верхній її частині чітко видно гігантську скелю, яка своїми обрисами  нагадує профіль російської імператриці Катерини ІІ. Вона має назву Демерджі. Однак, вона відома не лише своїм “екзотичним” виглядом. Приблизно посередині її схилу, над невеликим селищем Лучисте, що прилаштувалося на просторій широкій терасі, лежить славнозвісна Долина Привидів, або Кам’яних Бовванів. А трохи віддалік від селища знаходиться так званий Кам’яний Хаос – простір, заповнений величезними кам’яними брилами, які обвалилися з прямовисних схилів Демерджі у 1905 році. В свій час саме вони поховали під собою кримсько-татарське селище з тією ж назвою, що й гора.

З давніх-давен місцеві жителі називали цю гору Фуна, що в перекладі з грецької означає “задимлена”. За тих часів гірська частина Криму називалася Тавріка й часто зазнавала нападів войовничих степових племен. Про Кам’яних Бовванів гори Фуна та завойовників Тавріки розповідає середньовічна легенда. 

У далекі “смутні” часи посунули на кримську землю орди завойовників. Як розпечена лава, вони розтікалися по степах і горах. Дим, гар і сморід тягнулися за ними. І дійшли вони до гори Фуна – на її вершині здіймався стовп полум’я, а довколишні жителі славилися ковальським мистецтвом. І послали люті завойовники свого чорнобородого майстра на Фуну. А тоді силою змусили йти разом з ним усіх чоловіків із навколишніх сіл. У кузні вони почали виготовляти зброю для пригноблення власного ж народу. Села опустіли. Спека висушила землю. Висохли джерела і дрібні річки. Виноград не давав урожаю. Цілими днями гриміла гора – з неї валив дим, відлунював стукіт молотів та дзвін металу. Люди гинули від виснажливої праці, голоду й злиднів.

Зібралися тоді старійшини кількох сіл і послали шанованих людей до коваля просити свободи. Довго вони не поверталися назад, а потім принесли з Фуни глечик, у якому жеврів попіл і лежали людські кістки. Добре зрозуміли люди відповідь коваля. Та ось одна дівчина на ім’я Марія вирішила поговорити з жорстоким майстром. Проминувши сторожу, вона дісталась до пекельної кузні й попросила лиходія покинути гору й не губити нещасних людей. Але той, кинувши на красуню хижий погляд, простяг до неї руки. Щосили відштовхнула дівчина чорнобородого коваля і він упав біля горна, обпаливши собі волосся та одяг. Потім підвівся, розлючений, вихопив кинджал і вбив дівчину.

Здигнулася тоді стара гора, не витримала такого лиходійства і розкрилося вогняне жерло, падало каміння на горни і кувадла. А чорнобородий провалився в розжарену безодню.

Коли полум’я згасло, на скелі залишилися кам’яні фігури коваля, його підручних та сторожів. А на вершині виникла скеля, своїми обрисами схожа на жіночу голову. Вона ніби на гадувала про останню жертву коваля. І вщухла Фуна, згас вогонь на її вершині, але народ запам’ятав пережиті страждання і дав горі ім’я Демерджі, що означає “коваль”.

Скелі на схилах нагадують то казкових чудовиськ, то двогорбих верблюдів, а в ущелині, ніби вартові, стоять кам’яні фігури. Гірське відлуння низько гуде й співає серед цих Кам’яних Бовванів, повторюючи шум вітру, шелестіння листя, крики птахів, голоси людей і навіть звуки кроків. А вночі, коли місяць уповні, боввани освітлені примарним, фантастичним світлом, й самі здаються примарами. Завивання вітру лише посилює враження і, мабуть, тому це місце іноді називають Долиною Привидів.

Якщо матеріал вам сподобався, розкажіть про нього друзям. Дякуємо!