Цікава історія звичайної індички


У багатьох країнах індичка звичайна відома як домашній птах. Могло статися, що в дикій природі її не залишилося б зовсім. Але, на щастя для індички і, певна річ, для людини, жителі Північної Америки вчасно схаменулися. Родоначальниця домашньої, дика індичка – це великий гарний птах, який мешкає в ряснолистих лісах переважно з дуба, клена, бука, ясеня. Їхні плоди – головна пожива для птахів. Важливу роль у їхньому раціоні відіграють також комахи: коники, жуки, метелики, яких повно-повнісінько на лісових галявинах.

Літати індички вміють, проте в разі небезпеки вважають за краще рятуватися втечею. Завдяки своїм довгим і міцним ногам вони можуть бігти довго зі швидкістю до 40 км/год. Самці мають дуже яскраве забарвлення і великі за розміром. Вони десь вдвічі більші від самок і мають вагу близько 15 кілограмів. М’ясо індички надзвичайно смачне. Власне через нього цей птах і постраждав.

У ті часи, коли вихідці з Європи заселяли північний схід Американського континенту, диких індичок у лісах була сила-силенна і навряд чи комусь бодай на думку спадало, що вони з часом зникнуть.

За науковими визначеннями, на початок XVIII століття там налічувалось понад 10 мільйонів птахів. Першопоселенці із захватом розповідали, що цих птахів у лісі не менше, як дерев. А, проте, нестримне полювання і знищення місць проживання призвели до того, що вже в XIX ст. індички стали рідкісним птахом. А на початкунашого століття тільки поодиноким щасливцям траплялося побачити цих птахів у природному середовищі. Хоча відомо, що цей птах є одним із національних символів Сполучених Штатів.

Громадськість, занепокоєна зникненням дикої індички, зуміла переонати державних чиновників вжити заходів для відродження цього птаха. Це дало чудовий результат – індички нині розповсюджена по всьому континенту, птах поселився і призвичаївся навіть там, де його колись зовсім не було. Індичку почали розводити і тримати як домашнього птаха.

Якщо матеріал вам сподобався, розкажіть про нього друзям. Дякуємо!